ВИСТУП ПРЕЗИДЕНТА ЕНЕРГОАТОМА ЮРІЯ НЕДАШКОВСЬКОГО НА КОМІТЕТСЬКИХ СЛУХАННЯХ НА ТЕМУ: «ЯДЕРНА ЕНЕРГЕТИКА УКРАЇНИ — ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ»

Виступ президента Енергоатома Юрія Недашковського на Комітетських слуханнях на тему: «Ядерна енергетика України - виклики та перспективи»

Шановний Олександре Георгійовичу!

Шановні народні депутати,

Шановні учасники Комітетських слухань

Щиро вдячний за можливість висловитись з питань, винесених на сьогоднішній розгляд. Їх значимість важко переоцінити.

 

Прийнята у минулому році, до речі – завдяки зусиллям присутніх у цій залі народних депутатів – членів Комітету, урядовців та експертів, нова Енергетична стратегія потребує імплементації. На її виконання розпочато розроблення довгострокової Програми розвитку атомної енергетики України, але вже і зараз цілком очевидні ключові проблеми і виклики, без подолання яких неможливо буде досягти цілей, визначених Стратегією. Вам роздані дуже детальні презентаційні матеріали і пропозиції. А на екрані мій виступ будуть супроводжувати лише окремі опорні слайди.

Готуючись до сьогоднішнього заходу, ми проаналізували стан виконання рекомендацій попередніх комітетських слухань, присвячених стратегічному розвитку ядерної галузі України, які відбулися 15 квітня 2016-го року (слайди з 2-го по 16-й). Можна констатувати, що це достатньо дієвий інструмент. За два роки, що сплинули, більшу частину наміченого вдалося досягти або ж зрушити з місця. Ті ж проблеми, що залишилися невирішеними, будуть висвітлені по ходу доповіді.

Я поінформую, як виконуються основні завдання Стратегії, визначені для атомної енергетики, які ми бачимо проблемні питання, і що на нашу думку необхідно зробити для їх вирішення.

Одним із ключових завдань на найближчу перспективу визначено продовження строків експлуатації діючих енергоблоків АЕС.

Технічно – це можливо, щонайменше на 20 років понад проектні. В коштах – це більш ніж у 20 разів дешевше, ніж спорудження нових потужностей (затрати на продовження строку експлуатації одного енергоблоку потужністю 1000 МВт складають близько 300 млн. доларів США. А його будівництво «з нуля» — щонайменше 7 млрд. євро). Звичайно ж на таких умовах цілком логічно – зберегти існуючий парк реакторних установок і отримати необхідний ресурс часу для підготовки до нового ядерного будівництва.

В цих питаннях ми, що називається, уже «набили свої гулі» і маємо дуже хороший досвід і напрацювання. На сьогодні 7 із 15-ти енергоблоків після виконання всіх законодавчих і регуляторних вимог отримали ліцензії Держатомрегулювання на продовжений строк служби. Ця робота впевнено продовжується. На черзі поточного і наступного років – ще три енергоблока-міліонника, і далі – по наміченому графіку. Ми добре знаємо, що і як робити, за необхідності можу детальніше висвітити всі аспекти цього грандіозного завдання, відповідаючи на запитання.

Зазначу лише, що, на жаль, хронічний дефіцит коштів, який переслідував всі програми ПСЕ, зумовив необхідність зосереджувати фінансові ресурси в першу чергу на енергоблоках, що входять в режим продовження, економлячи на інших, які ще тільки до цього готуються. Таким чином, із двох нормативно визначених варіантів продовження ми змушені для реакторів ВВЕР-1000 обирати так званий варіант № 2, який передбачає виведення енергоблоку після завершення його проектного строку служби в дуже тривалий ППР для виконання усіх необхідних заходів із модернізації, заміни обладнання, що відпрацювало ресурс працездатності, виконання розрахунково-аналітичних обґрунтувань, експертиз тощо. Втрачаючи при цьому додатково і у виробітці, і у грошах. Класичний приклад, коли скупий платить двічі.

На жаль, ведеться вона в умовах хронічного дефіциту тарифних коштів. До проблем тарифоутворення я змушений буду часто апелювати по ходу доповіді.

А ж стосується завдання ПСЕ в цілому, у мене на сьогодні не має жодних сумнівів. Воно буде успішно виконано. І дозволить, як це і передбачено Стратегією «прийняти рішення та план дій щодо заміщення потужностей АЕС, які будуть виводитися з експлуатації після 2030 року».

Наступне завдання Стратегії – покращення ефективності використання потужностей АЕС.

Ми цю роботу розгортаємо по трьох галузевих програмах за двома такими напрямами:

  • Підвищення номінальної потужності енергоблоків (існують технічні можливості підвищення потужності реакторних установок на 7, можливо й на 10%; звичайно ж це дуже не просте завдання, воно потребуватиме виконання комплексу випробовувань і необхідних обґрунтувань для ядерного палива, а також – модернізації турбінних установок і заміни генераторного парку);
  • Підвищення КВВП (проектний КВВП наших енергоблоків становить 74,5%, що дуже далеко від кращої світової практики, за якої він сягає 90% і більше відсотків; тут, окрім виконання заходів капітального характеру, необхідні ще й радикальні зміни в сьогоднішній нормативній базі і експлуатаційній документації).

Хотів би звернути Вашу увагу, що якщо вдасться сумарно за обома напрямками досягти хоча би 20-відсоткового збільшення, ефект буде еквівалентний підключенню до мережі додаткових 2760 МВт атомної генерації і додаткового щорічного виробництва електроенергії від 6,9 до 14,8 млрд. кВт год, що повністю компенсуватиме роботу енергоблоку № 2 Хмельницької АЕС на експорт, про це я буду говорити пізніше.
Роботу за цими напрямками розпочато наприкінці 2016-го року з пілотного проекту на 3-му енергоблоці Южно-Української АЕС разом з нашим стратегічним партнером Westinghouse Electric Sweden AB. Програма підвищення потужності і ефективності на всіх енергоблоках АЕС є також ключовою складовою проекту «Енергетичний міст Україна – ЄС», про який я детальніше скажу пізніше. Крім того, за підтримки Міністерства енергетики США і Аргонської національної ядерної лабораторії в кінці минулого року започаткована «Програма оптимізації технічного обслуговування і ремонтів на основі ризик-інформованого управління конфігурацією АЕС». Наприкінці березня цього року очолювана мною команда фахівців Енергоатому і ДНТ ЯРБ на запрошення Міністерства енергетики США і Аргонської лабораторії відвідала американську АЕС «Кан‘йон Д‘ябло», де ми мали змогу наочно ознайомитися з тим, як на практиці нашим американським колегам вдається досягати суттєвого скорочення ремонтів, технічного обслуговування та інших регламентних заході, застосовуючи спеціальні розрахункові коди для оцінки реального технічного стану обладнання та ризиків щодо поводження з ним.

Успішно виконується завдання Стратегії щодо завершення будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

В минулому році отримано ліцензію Держатомрегулювання України на будівництво та введення в експлуатацію нової ядерної установки – Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Урядом затверджено його проект. На заводах Холтек Інтернешнл розпочато виробництво і заводські приймальні випробовування основного і допоміжного обладнання. Перші одиниці його вже надійшли і продовжують постачатися в Україну.

Ведуться будівельні роботи безпосередньо на майданчику сховища, а також ядерні модифікації на Хмельницькій, Рівненській та Южно-Українській АЕС.

Для гарантованого фінансового забезпечення цього проекту Міністерством фінансів України, НАЕК «Енергоатом», Корпорацією зарубіжних приватних інвестицій (OPIC) та спеціально створеним Central Storage Safety Project Trust підписано угоди про залучення 250 млн. доларів фондового ринку США.

Це – надзвичайний успіх! Я би сказав, що тепер дорога для залучення коштів на фінансування наших нових ядерних проектів відкрита. В лютому цього року завершилася емісія та розміщення облігацій, закрито транзакцію, розпочато перші вибірки коштів.

На жаль, слід констатувати, що у тарифі не передбачені кошти на обслуговування кредиту. Це питання залишається проблемним і потребує свого вирішення.

Залишаються на сьогодні й інші проблеми та ризики. В частині робіт, що виконуються Енергоатомом – це колізії між закупівельним законодавством і ДБН’ом при реалізації довгострокових будівельних контрактів. А в зоні відповідальності Укрзалізниці і ДАЗВ – це виконання відновлювальних ремонтних робіт і модернізація залізничної колії на виведених сьогодні з експлуатації ділянках «Овруч – Вільче» (УЗ, 45 км) і «Вільче – Янів» (ДАЗВ, 43 км) загальною протяжністю 88 км, якими має виконуватися доставка транспортних контейнерів з ВЯП до ЦСВЯП та спецпотягів з РАВ до комплексу «Вектор».

Крім того, на сьогодні в розумінні Рахункової палати є колізія між Ст. 12-1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і Ст. 3 Закону України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій». Це гальмує фінансування соціальної інфраструктури прилеглих територій. Енергоатом готовий платити кошти – території не можуть їх прийняти! За потреби, я поясню детальніше.

Успішно виконуються визначені Стратегією завдання з подальшої диверсифікації джерел постачання ядерного палива для АЕС, створення запасу свіжого ядерного палива і розширення номенклатури виготовлення комплектуючих виробів для СЯП (слайди з 64-го по 67-й).

У січні цього року підписано доповнення до контракту з компанією Westinghouse, яким передбачається розширення обсягів і, так би мовити, «географії» постачання свіжого ядерного палива. Протягом 2021-2025 років її паливом буде забезпечуватися вже 7 з 13-ти українських атомних енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000 (до Южно-Української і Запорізької тепер додається Рівненська АЕС). Крім того планується розгорнути виробництво на потужностях нашого ВП «Атоменергомаш» комплектуючих виробів – головок і хвостовиків для касет по технології Westinghouse. Нагадаю, що для свіжого ядерного палива російського дизайну аналогічну продукцію ми вже давно виготовлюємо власними силами.

Створено річний запас СЯП, що з урахуванням спеціальних положень контракту з  Westinghouse гарантує забезпечення паливом наших АЕС за будь-яких форс-мажорних обставин. Але ми ще певний час продовжуватимемо його нарощувати до досягнення оптимальної величини.

Одним із ключових завдань Стратегії визначено створення можливостей для експорту та імпорту електричної енергії з країнами ЄС на ринкових засадах (слайди з 39-го по 49-й).

НЕК «Укренерго» розпочато підготовку до повної синхронізації ОЕСУ з Європейською системою операторів ENTSO-E. В цьому сенсі дуже логічним виглядає в якості першого етапу реалізація пілотного проекту «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз». Нагадаю, що Проект передбачає розширення існуючого т.зв. «Бурштинського острову» шляхом підключення до нього ХАЕС-2 і відновлення існуючої ЛЕП 750 кВ «Хмельницька АЕС – Жешув (Польща)». Окремо хотів би наголосити, що всі заходи, які здійснюватимуться в рамках цього проекту, є невід’ємними складовими глобального проекту інтеграції ОЕС України до європейської енергетичної системи ENTSO-E.

Його економічну ефективність підтверджено Урядом, а Міненерговугілля затверджено відповідний «План заходів з реалізації пілотного проекту «Енергетичний міст «Україна – ЄС». Наразі завершується підготовка конкурсної документації на вибір приватного партнера.

Слід взяти до уваги і те, що, Росатомом здійснюється спорудження атомної електростанції потужністю 2400 МВт в Білорусі. Це значить, що враховуючи особливості балтійської інтеграції і наявну гібридну енергетичну систему Литви, невикористаний енергетичний потенціал в цьому регіоні може бути надовго перекритим російською експансією. Тому, тільки негайна реалізація пілотного проекту «Енергетичний міст «Україна – ЄС» дає Україні шанс швидкого і ефективного розвитку своїх експортних енергетичних можливостей.

Важливою складовою цього Проекту є те, що довгостроковий контракт на експорт електричної енергії з ХАЕС-2 слугуватиме фінансовим інструментом добудови ХАЕС-3, 4 у якості застави для отримання кредитних коштів без суверенних гарантій. А це, в свою чергу, дозволить залучити експортне кредитування для постачання обладнання ядерного острову, ядерного палива першого завантаження та окремих видів спеціального обладнання і послуг.

На ситуації з підготовкою до спорудження нових ядерних енергоблоків я детальніше зупинюсь пізніше. А зараз продовжу огляд інших завдань, визначених Стратегією.

Щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом (слайди з 71-го по 77-й) на сьогодні, хоча й із певним відставанням, розроблено проект Концепції Державної цільової екологічної програми поводження з відпрацьованим ядерним паливом вітчизняних атомних електростанцій. Його опубліковано в газеті «Урядовий кур‘єр» та розміщено на веб-сайті Міненерговугілля для громадського обговорення. Завершується погодження з ЦОВВ та іншими зацікавленими установами і відомствами.

Тепер кілька слів про завдання, стан справ з виконанням якого далекий від блискучого. Воно стосується, цитую Стратегію, створення дієвого механізму нагромадження експлуатуючої організацією (оператором) ядерних установок ресурсів для фінансування робіт зі зняття з експлуатації атомних енергоблоків.

Презентуючи нашу Стратегію на міжнародному рівні, я завжди з гордістю починаю з того, що її розділ «Глобальні тенденції» підкреслює, цитую, «незмінну позицію України щодо доцільності використання ядерної енергії». І про те, що «подальший розвиток ядерного енергетичного сектору на період до 2035 року прогнозується виходячи з того, що частка атомної генерації в загальному обсязі виробництва електроенергії зростатиме».

Для атомників ці слова написані, без перебільшення, золотими літерами і служать абсолютно чітким дороговказом.

Але, шановні колеги, все це перекреслюється, якщо ми і надалі свої сьогоднішні проблеми продовжуватимо перекладати на плечі майбутніх поколінь.

Шановні колеги!

Треба визнати чесно – повноцінний Фонд зняття з експлуатації АЕС на сьогодні так і не створено. Натомість, просто запроваджено механізм, за яким Енергоатом щорічно перераховує кошти до державного бюджету України, і там вони віртуально обліковуються, але цілком реально знецінюються від інфляції та девальвації. Колеги, вдумаємося! За сорок років експлуатації в Україні атомних електростанцій віртуально накопичено аж 3722 млн. грн. Це за сьогоднішнім курсом близько 123 млн. євро. За такі карикатурні, вибачте, кошти не те що хоча би один енергоблок неможливо зняти з експлуатації – цього не вистачить навіть на окремі підготовчі етапи!

Ми продовжуємо перекладати сьогоднішні проблеми на плечі майбутніх поколінь!

Хоча, що і як робити, дуже добре відомо. Необхідно забезпечити:

  • Належний розмір відрахувань;
  • Захист від інфляції.

На жаль, всі наші пропозиції залишаються без уваги. І попросив би, користуючись нагодою, взяти це надзвичайно важливе питання під комітетський контроль.

Те ж саме стосується Фонду поводження з РАВ (слайди з 78-го по 84-й), який було створено у 2008-му році, Енергоатом добросовісно наповнює його своїми платежами, але кошти Фонду весь час використовувалися не за цільовим призначенням.

В поточному році ситуація з нецільовим витрачанням продовжується.

В результаті – Фонд отримав 6,1 млрд. грн, але ні сховища для прийняття на захоронення радіоактивних відходів від експлуатації АЕС, ні сховища для прийняття високоактивних осклованих відходів від радіохімічного перероблення ВЯП в Україні до цих пір не створено. Ситуація потребує невідкладного виправлення.

Те ж саме стосується «Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами», термін дії якої закінчився, а оновлена редакція Програми на наступні 10 років не прийнята.

Шановні колеги!

Тепер, перейдемо до перспектив.

Міненерговугілля приступило до розроблення «Плану заходів з реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2035 року на першому етапі (Реформування енергетичного сектору до 2020 року)» і, у тому числі, довгострокової Програми розвитку атомної енергетики України.

В НАЕК «Енергоатом» з цією метою під головуванням президента компанії створено Координаційну Раду (Наказ від 30.01.2018 № 117). Наразі затверджено  технічне завдання на збір і підготовку відповідних аналітичних матеріалів, які будуть покладені в основу розроблення Програми.

Я знаю стурбованість, у тому числі з боку членів ПЕК’івського Комітету, щодо можливого відставання у розроблені цих документів. Але хочу запевнити, що ми, як ніхто, зацікавлені в їх якнайскорішому прийнятті на державному рівні. Прийнятті, наголошую, якісних і обґрунтованих рішень, з урахуванням всіх можливих ризиків.

Нам необхідно ретельно зважити всі ризики і можливості, світові тенденції і прогнози, врахувати негативний досвід виконання попередніх державних енергетичних програм і стратегій, прийнятих в Україні починаючи з 1996 року.

До речі вітчизняний досвід свідчить про те, що основні причини зриву грандіозних планів дуже банальні – це:

відсутність реальних джерел фінансування і надмірно тривалий, забюрократизований процес проходження державних інвестиційних процедур (уже навіть склалося прислів’я, що «в залізі і бетоні» роботи виконуються набагато швидше, ніж просовуються «в паперах»).

Сьогодні у світовій ядерній енергетиці одними із найважчих викликів стали проблеми надзвичайно вартісного та тривалого за часом процесу нового ядерного будівництва і, як наслідок, окупності інвестицій.

А в українських умовах, на жаль, до цих глобальних проблем додалася ще й національна специфіка – абсолютно не пристосовані для нового будівництва процедури державних закупівель.

Сьогодні непомірна тривалість так званих «державних закупівель» може варіювати в діапазоні від півроку і – аж до повної втрати актуальності. Коли будь-який тендерний кіллер рішеннями Антимонопольного комітету може роками «збивати» торги.

Електронна система торгів – прекрасний інструмент для прозорих закупівель за державні кошти таких речей як канцелярське приладдя, побутова техніка і навіть послуг з прибирання приміщень. Але зовсім не для будівництва ядерних енергогігантів! В межах чинного законодавства з його процедурами (а головне – роками відпрацьованою, доведеної до філігранності, практикою) блокування і оскарження торгів здійснити своєчасну закупівлю колосального обсягу обладнання, що входить до номенклатури державного (підкреслюю!) замовника, а також – будівельно-монтажних, пуско-налагоджувальних, проектно-вишуковувальних та інших робіт і послуг з дотриманням при цьому строків (а відповідно – і кошторису) будівництва – не можливо!

Тут необхідні продумані зміни до закупівельного законодавства, які би враховували специфіку будівництва енергоблоків АЕС і інших такого роду об’єктів за державні кошти. Крім того необхідно усунути існуючі колізії між чинним закупівельним, будівельним і екологічним законодавством.

Все це потребуватиме як врахування в Програмі, так і відповідних законодавчих змін, які ми хотіли би запропонувати у вигляді готового законопроекту.

Крім того, слід чітко усвідомлювати, що жодне нове ядерне будівництво в Україні не розпочнеться без прийняття спеціального Закону України про розміщення, проектування і будівництва нової ядерної установки. І тільки у разі погодження місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування розміщення ядерної установки на своїй території з урахуванням думки відповідних територіальних громад, висловленої під час проведення громадських слухань.

Дані досліджень громадської думки, виконаних експертними організаціями, а також багаторічний досвід Енергоатому в проведенні громадських слухань і взаємовідносин із «зеленими» організаціями свідчать про те, що відношення громадськості до атомної енергетики в більшості негативне, але неоднорідне.

Що стосується діючих енергоблоків, то в значній мірі воно залежить від того, наскільки віддаленою є територія проживання від майданчика АЕС.

Люди в зонах спостереження звиклись з життям по сусідству з АЕС і прагнуть отримати від цього максимальну вигоду. Не секрет, що атомна електростанція є досить привабливим місцем для працевлаштування з огляду на заробітну плату, соціальні гарантії і престиж. До того ж АЕС і їхні міста-супутники дають роботу багатьом місцевим підрядним організаціям, малим підприємствам і підприємцям, сфері послуг тощо. Досить вагомим є внесок АЕС і в соціальний благоустрій. Все це в певній мірі нівелює негативне відношення, що склалося з часів Чорнобиля.

Але це відношення, на жаль, різко міняється з поміркованого на категоричне «проти», якщо мова починає заходити про спорудження нових ядерних об’єктів.

Хоча й тут не все так безнадійно.

Досвід проведення громадських заходів у 2011-му році з питань будівництва енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької АЕС (замітьте, відразу ж через кілька місяців після аварії на японській Фукусіма-Дайічі!) засвідчив про можливість «конструктивного торгу». Жителів прилеглих територій, від яких залежить прийняття рішення, цікавлять не тільки і не стільки питання безпеки застосовуваних технологій і внеску в підвищення національної енергетичної безпеки держави в цілому, скільки, що конкретно, який саме зиск, які блага отримає він, його сім’я, його рідне місто чи селище.

І от цей прагматичний, майже по Айн Ренд, розумний егоїзм, я переконаний, відкриває для галузі чудове, цивілізоване вікно можливостей. «Согласие есть продукт при полном непротивлении сторон» – крилата фраза монтёра Мечникова із «Двенадцати стульев», мені здається тут якраз дуже доречна. Тим більше, що такі приклади є в світовій практиці.

Я не думаю, що є потреба розповідати народним депутатам про те, як проходять громадські обговорення в процесі оцінки впливу на довкілля, чи консультативні референдуми. Не кажучи вже про суспільне сприйняття атомної енергетики в Україні. Воно добре відоме. В цілому негативне. Хоча й неоднорідне.

Тому, у цьому спеціальному Законі про розміщення, проектування і будівництво обов’язково необхідно передбачати кошти, які будуть спрямовуватися на розвиток інфраструктури і благоустрій прилеглих територій. А у Енергоатома, як експлуатуючої організації, повинен бути довгостроковий договір з місцевими громадами про взаємовигідне співробітництво на етапі будівництва і експлуатації АЕС.

В ідеалі ж, звичайно, потрібно створити такі законодавчі умови, щоб громади боролися, конкурували між собою за право розмістити на своїй території ядерні об’єкти.

На жаль, в сьогоднішній ситуації ми далекі не те що від ідеалу, але й від здорового глузду в частині хоча би дотримання чинних законів.

Шановні колеги, хотів би привернути Вашу увагу!

Навіть із передбаченої Статтею 12 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» соціально-екологічної компенсації ризику населенню, що проживає в зонах спостереження АЕС, не зважаючи на повну сплату Енергоатомом цих коштів до Державного бюджету, на сьогодні утворилася колосальна заборгованість перед територіальними громадами. Кілька цифр! Енергоатом з 1-го січня 2010-го року по сьогодні перерахував до державного бюджету 2060,7 млн. грн. Територіальні громади ж отримали з них менше половини. Більше мільярда, а якщо бути точним 1130,7 млрд. грн — вони недоотримали! Як, по-вашому люди після цього повинні відноситися до влади взагалі? І до атомної енергетики зокрема?

Під час консультацій з громадськістю, громадських слухань та інших заходів, які ми періодично проводимо у відповідності до вимог Орхуської конвенції, жителі зон спостережень постійно порушують питання щодо виконання законодавчо встановлених пільг. Надають цілком логічні пропозиції щодо їх наближення до реальних життєвих потреб. Зокрема, це стосується медичного страхування, встановлення адекватних умов та лімітів при застосуванні пільг, визначення розумних границь зон спостереження (а не, наприклад, посередині вулиці міста чи селища) тощо.

Ці питання я порушував і на минулих комітетських слуханнях два роки тому. На жаль у цих питаннях – жодного зрушення! Енергоатом – соціально орієнтована Компанія, яку, вибачте, у боротьбі з химерами ніби-то можливої корупції у взаємодії державної компанії з територіальним громадами сьогодні просто позбавлено можливостей законно виконувати свою місію. Ні на крок вперед не просунулися розроблені на усунення такого роду законодавчих колізій законопроекти (наприклад, № 2249а, в цій залі присутні його автори).

Шановні колеги! Без вирішення цієї проблеми будь-яка нова довгострокова програма буде такою ж мертвонародженою, як і всі попередні.

Наступні виклики пов‘язані із спроможністю інфраструктури забезпечити нове ядерне будівництво.

З одного боку, можна з гордістю констатувати, що для експлуатації об’єктів ядерної енергетики за роки незалежності було створено потужну інфраструктуру та організаційно­правові засади їх функціонування, включаючи повноцінну законодавчу базу, приєднання до всіх міжнародних конвенцій у сфері використання ядерної енергії, участь у міжнародних ядерних проектах з інноваційних ядерних реакторів і паливних циклів INPRO, глобальному партнерстві в ядерній енергетиці IFNEC, Міжнародній групі EUR та інших міжнародних ініціативах, створення незалежного національного регулюючого органу з питань ядерної та радіаційної безпеки, а також – органу державного управління в сфері використання ядерної енергії та експлуатуючої організації.

В Україні сформовано досить ефективну систему науково-технічної підтримки експлуатації АЕС. Організовано державну систему аварійного реагування i сповіщення про аварії, створені АСКРО в зонах спостереження АЕС, вирішено першочергові проблеми поводження з радіоактивними відходами і ВЯП.

Забезпечено належний рівень фізичного захисту АЕС.

Створено національну систему підготовки кадрів включно з мережею учбово­тренувальних центрів з повномасштабними тренажерами на всіх АЕС.

Україна має свій уран та цирконій і зберігає непогані перспективи для розвитку окремих, найбільш необхідних для неї елементів ядерного паливного циклу.

Сьогодні продукція вітчизняних підприємств енергетичного машино- і приладобудування за такими ключовими видами, як

  1. програмно-технічні комплекси управління технологічними процесами;
  2. турбінне обладнання;
  3. насосне та компресорне обладнання;
  4. арматуробудування;
  5. основне електротехнічне обладнання;
  6. трубопроводи та фасонні вироби;
  7. заготовки, поковки та металопрокат для енергомашинобудування

широко використовується в програмах модернізації і реконструкції, підвищення безпеки, продовження строку служби, новому будівництві на об’єктах діючих АЕС.

Українські науково-дослідні і проектно-конструкторські підприємства в основному задовольнять інжинірингові потреби наших АЕС з питань підтримки поточної експлуатації, модернізації і підвищення безпеки, продовження строків служби енергоблоків АЕС, а підприємства будівельно-монтажного комплексу залучаються до підрядних робіт з реконструкції, модернізації, нового промислового та непромислового будівництва.

Все це, повторюсь, створює прийнятні умови для функціонування атомної енергетики в її поточному стані, але для будівництва нових ядерних енергоблоків цього явно недостатньо!

Перш за все – існують серйозні регуляторні ризики.

У нас в Україні – прекрасний, високопрофесійний, патріотичний і відданий справі ядерний регулятор. З оснащеним до зубів сучасним інструментарієм експертизи в особі ДНТЦ ЯРБ. Але існуюча нормативна база, на мій погляд, дозволяє сьогодні своєчасно відліцензувати мабуть тільки російську технологію ВВЕР. Наприклад, якщо добудова Х3/Х4 буде виконуватися із застосуванням реакторних установок виробництва «Шкода-JS».

І набагато складнішою видається ситуація у разі застосування нових реакторних технологій, розроблених у відповідності до іншої, ніж вітчизняна, нормативної бази. Хоча, треба сказати, що на сьогодні вже є досить потужний і позитивний досвід ліцензування американських технологій сухого зберігання ВЯП.

Цілком очевидно, що готуватися до процесу ліцензування нових реакторних технологій треба завчасно, і необхідно врахувати цей чинник в Програмі розвитку атомної енергетики України, про яку йшла мова раніше.

Проблемною також видається ситуація із сьогоднішньою спроможністю вітчизняного будівельно-монтажного комплексу. Його колишній вражаючий  потенціал (досвід, кадри, ресурси, технології і таке інше) в значній мірі втрачено за часи тривалої перерви в ядерному будівництві, в результаті економічних криз, рейдерських атак та інших негараздів новітньої української історії.

Звичайно, з часом все це може бути відновлено у разі розгортання будівництва нових енергоблоків АЕС, але на сьогодні маємо факт відсутності інституту реально спроможних генпідрядників (хай на мене не ображаються присутні тут керівники підприємств-наступників колись, у минулому, могутніх і славних Управлінь будівництва АЕС).

І завершуючи питання інфраструктури, кілька слів про вже згаданий інноваційний кластер.

З одного боку, за оцінками фахівців Енергоатому на підприємствах України можлива локалізація до 75 відсотків виробництва обладнання та матеріалів для будівництва енергоблоків АЕС. Це захоплюючий показник! Але слід усвідомлювати, що реальний сьогоднішній стан багатьох з цих підприємств, м’яко кажучи, далекий від задовільного. Низка підприємств, які ми розглядаємо (і декларуємо на усіх рівнях) як ключових партнерів в новому ядерному будівництві, насправді потребують серйозного оздоровлення, оновлення технологій і основних фондів.

Наступний виклик – це:

Майданчики для будівництва

Сьогоднішні чотири майданчики діючих АЕС цілком придатні для будівництва заміщуючих потужностей. Але мають свої логістичні особливості. Наприклад, для розташованих далеко від морських і річних транспортних артерій Хмельницької і Рівненської АЕС проблемною є доставка важкого крупногабаритного обладнання реакторних установок західного дизайну. В той же час, при спорудженні, наприклад, малих модульних реакторів ця проблема відходить на задній план.

Якщо ж мова йде про нові майданчики – ситуація стає набагато складнішою. Про додаткові труднощі, пов’язані з необхідністю погодження місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування розміщення ядерної установки на своїй території, я вже говорив.

Але крім цього, необхідно нарешті завершити розпочату ще десять років назад роботу з розроблення «Кадастру майданчиків під будівництво нових атомних електростанцій» і забезпечити законодавче закріплення обраних територій для можливого розміщення на них нових ядерних енергоблоків.

Необхідно також оновлення актів санітарного законодавства часів УРСР та СРСР.

Останнім часом загострилася низка проблем, пов’язаних не тільки з передачею знань чи з підготовкою, залученням і заохоченням нового персоналу – нам, дай Бог, не втратити би існуючий, відтік якого на місця з більш привабливими зарплатами сьогодні набирає шалених темпів. Першим, маленьким кроком у покращанні ситуації могло би стати вирішення питань щодо службових квартир та продажу житла для працівників атомних електростанцій – треба прийняти, нарешті, у другому читанні багатостраждальний законопроект 3131.

Нам необхідно врегулювати проблеми з визначенням генерального проектувальника ядерних установок.

Користуючись нагодою прошу підтримати підготовлений Енергоатомом законопроект з цих питань.

І, нарешті, підходимо до того, що видається найскладнішим, це – питання фінансового забезпечення функціонування галузі і нового будівництва.

Я вже говорив, що однією з основних причин невиконання попередніх численних державних програм розвитку галузі була відсутність реальних джерел фінансування.

Наприклад, створення елементів вітчизняного ЯПЦ в 90-х роках передбачалося за рахунок спеціального Фонду, який повинен був наповнюватися коштами від реалізації електроенергії, виробленої з ядерного палива, отриманого з РФ на так званій «компенсаційній основі» взамін за вивезені з України ядерні боєголовки. Чим закінчилася ця наївна авантюра ми добре знаємо. Будапештський меморандум перетворився в міжнародне посміховисько, а кошти Фонду ЯПЦ розчинилися в неплатежах Енергоринку і гіперінфляції.

Коли ж у 2006-му році Урядом було прийнято першу Енергетичну стратегію України до 2030 року, дуже швидко з’ясувалося, що визначені нею фінансові інструменти ніхто всерйоз не збирався застосовувати.

Нагадаю, що Стратегією передбачалися не тільки конкретні заходи, але й було обраховано обсяг необхідних інвестицій, які для ядерної енергетики покривалися за рахунок тарифу на електроенергію, який протягом всього періоду не перевищував би 2,5 цента за кВт•год, а також – від отриманої економії за рахунок підвищення ефективності і оптимізації поводження з ядерним паливом (в рамках розписаного по роках тарифу).

Цього якраз жодного разу не було дотримано.

Простий розрахунок показує, що в результаті за період з 2006-го по 2017-й рік Енергоатом недоотримав товарної продукції на суму, еквівалентну 5 212 млн. доларів США. Такими коштами можна було би профінансувати не тільки всі програми модернізації і підвищення безпеки, продовження строку служби енергоблоків АЕС, але й добудувати 3-й і 4-й енергоблоки Хмельницької АЕС. І все це – давно би вже працювало на економіку України.

Така ж ситуація з тарифоутворенням, на жаль, продовжується і сьогодні.

На цьому питанні я зупинюсь детальніше.

Протягом 2017 року тариф на відпуск електроенергії АЕС тричі переглядався регулятором:

  • з 1 січня встановлено тариф 46,64 коп/кВт∙год;
  • з 1 квітня – 48,0 коп/кВт∙год;
  • з 9 листопада – 46,61 коп/кВт∙год.

Середньорічний тариф на електроенергію у 2017-му році становив 47,41 коп/кВт∙год  (еквівалентно 1,53 євроцента), що є найнижчим тарифом у світі. Його було заморожено на рівні 2016-го року, не враховано навіть інфляцію і девальвацію (при тому, що валютна складова тарифу складає близько 50 відсотків)!

Дійшло вже до того, що встановлені тарифи на електроенергію АЕС були в 3,4 рази нижчими від тарифів ТЕС, та у 1,2 рази нижчими, ніж тарифи ГЕС, що не відповідає загальносвітовій практиці, за якою різниця між тарифами АЕС і ТЕС не перевищує 30%, а тарифи ГЕС, зазвичай, нижчі тарифів АЕС.

Якщо порівняти динаміку фактичного зростання тарифів на різні види генерацій за останні 19 років і умовного з урахуванням офіційних індексів цін виробників, то дуже легко побачити, що тарифи ТЕС і ГЕС тривалий час зростали у більш-менш розумній кореляції з індексом цін виробників. А тарифи на атомну електроенергію завжди і дуже суттєво відставали від нього.

А минулим складом НКРЕКП за останні три роки ситуацію взагалі було повністю розбалансовано. Окрім неймовірної різниці в цінах у три з половиною рази було придумано ще один трюк. За рахунок кредитів, які залучало державне підприємство Енергоринок у державного ж Ощадбанку прискореними темпами було практично повністю погашено заборгованість енергоринку перед виключно приватною генерацією за попередні періоди, порушуючи тим самим закон про пропорційний розподіл коштів, а простіше кажучи – за рахунок державного сектору на користь приватного. В результаті цих оборудок приватна генерація входить в нову модель ринку електроенергії чистенькою, без заборгованості перед нею, всі боргі у такий спосіб первішуються на Енергоатом.

Повертаючись до тарифоутворення.

НКРЕКП почало практикувати вибірковий підхід, застосовуючи для теплової генерації «індикатив», а для атомної – «затрати+». Інакше кажучи, друзям – все, ворогам – закон.

На жаль, і в такому дуалізмі ведучи себе непослідовно. Якщо дійсно «затрати+», то чому ж тоді в тарифі на атомну електроенергію постійно закладаються кошти менше реальних потреб?

На 2017-й рік, виходячи з мінімально необхідних потреб, узгоджених в установленому порядку, ми зверталися до НКРЕКП з проханням встановити тариф 72,41 коп/кВт∙год – у 2,2 рази нижче від теплової генерації. Натомість отримали 47 копійок за кВт∙год, з яких (уже після затвердження фінансового плану) в кінці року НКРЕКП було знято ще 3,3 млрд. грн, що загнало Компанію в штучні збитки.

Низький тариф у 2017 році не покривав потребу у фінансуванні виробничих програм ДП «НАЕК «Енергоатом», а саме:

  • заходів з продовження терміну експлуатації енергоблоків АЕС та «Комплексної програми підвищення рівня безпеки АЕС» некапітального характеру на 133 млн грн;
  • закупівлі ядерного палива на 875 млн грн;
  • ремонтних робіт на 108 млн грн;
  • планових робіт з експлуатації на 46 млн грн;
  • фінансові витрати (% за банківські кредити) на 506 млн грн.

Загалом дефіцит тарифу становив 1 668 млн грн.

Встановлений з 1 січня 2018 року тариф на відпуск електричної енергії навіть у дещо підвищеному розмірі 54,03 коп/кВт∙год також залишається критично дефіцитним і не покриває мінімально необхідні потреби:

  • фінансування ядерного палива – 1 480 млн грн.

Довідково: У затвердженому НКРЕКП тарифі на відпуск електричної енергії АЕС ДП НАЕК «Енергатом» на 2018 рік не враховано витрати, пов’язані з використанням уранового оксидного концентрату українського походження у вартості ядерного палива виробництва АТ «ТВЕЛ»;

  • фінансові витрати, погашення міжнародних кредитів – 1 114 млн грн.

Довідково: Збільшення кредитного портфелю здійснено на фінансування проекту (державний) «Будівництво ЦСВЯП». Компанією було укладено Кредитну угоду від 21.12.2017 з СЕНТРАЛ СТОРЕДЖ СЕЙФТІ ПРОДЖЕКТ ТРАСТ (США). У зв’язку з цим виникає необхідність сплати процентів за користування кредитом, а також сплати за надання державної гарантії Міністерству фінансів України (331 млн грн).

  • підвищення оплати праці та відрахування – 2 854 млн грн.

Довідково: На 2018 рік структурою тарифу передбачено 7,1 млрд грн, що на 2,3 млрд грн, або на 25% менше розрахункового. Темпи зростання заробітної плати працівників Компанії відстають від темпів зростання заробітної плати по промисловості України на 36%.

  • сплату внесків за 2018 рік до міжнародних організацій, членом яких є ДП «НАЕК «Енергоатом» (HUG, WANO, ENISS, WNA), у сумі 75 млн грн.
  • заміну обладнання, у тому числі електротехнічного (ЕТО).

Особливо критичною є проблема врахованої у тарифі заробітної плати, яка порівняно з 2014 роком у доларовому еквіваленті знизилася у 1,5 рази, і темпи зростання якої відстають від темпів зростання заробітної плати промисловості України на 36%. До того ж у 2017 році фонд оплати праці був менше розрахункового на 18% (розрахунковий – 7,3 млрд грн, з урахуванням додаткової чисельності на введені об’єкти). А на 2018-й рік – взагалі не враховано витрати на оплату праці персоналу на об‘єкти, які будуть вводитися цього року:

  • Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива;
  • комплекси з переробки радіоактивних відходів на ВП ЗАЕС, ВП РАЕС;
  • комплекс бризкальних басейнів на ЮУАЕС;
  • газовий корпус, азотно-киснева станція та електролізна  ЗАЕС та ін.

Мало того! З 2018-го року вводиться в дію новація, за якою тепер уже і закупівля ядерного палива стає дефіцитною. НКРЕКП блиснуло ерудицією і розробило власну методику формування ціни на СЯП. Яка не враховує ні наявність в ціні на ядерне паливо уранового концентрату українського походження, ні ескалаційного чинника у формулі ціни, який є гарантуючим демпфером від різких ринкових коливань. Залишилося зрозуміти, а що ж тепер робити з діючими довгостроковими контрактами, які укладалися на виконання затверджених Президентом України директив і передбачали цю саму ескалаційну складову (до того ж, на наших зарубіжних партнерів юрисдикція НКРЕКП, здається, поки що не розповсюджується, може НКРЕКП знає, як їх переконати в застосуванні їхньої методики). Відповідно до затвердженого Міністерством енергетики та вугільної промисловості протоколу наради від 18.07.2017 з питань узгодження ціни на продаж у 2018 році УОК, виробленого ДП «СхідГЗК», між Енергоатомом і АТ «ТВЕЛ» була укладена контрактна документація на постачання ядерного палива для українських АЕС, що передбачає використання українського УОК в обсязі 1300 тU за ціною 112 дол. США за кгU. А діючим тарифом ціна УОК у складі вартості ядерного палива прийнята НКРЕКП на рівні 71,175 дол. США за кгU (виходячи з довгострокових та спотових ринкових котирувань на уран на світовому ринку.

Сьогодні із-за незадовільного рівня тарифу на атомну електроенергію ЄБРР не дозволяє робити вибірку більше 71 млн. доларів США із залученого кредиту з фондового ринку США у загальному розмірі 250 млн. доларів на будівництво ЦСВЯП, про який я з такою гордістю тільки що розповідав.

Але мабуть, найцинічнішим є підхід Регулятора до того, що у його розумінні є нецільовими витратами, на суму яких він накладає штрафи і знімає їх при перегляді тарифу. Тобто – забирає двічі і в такий спосіб отримує ресурс для поповнення «Роттердаму-плюс».

Шановні колеги!

За потреби – під час дискусії – я можу навести багато таких собі ноу-хау минулого складу комісії, маніпуляцій та інших вивертів, вдаючись до яких ігнорувалися будь-які обгрунтування Енергоатому щодо реальних потреб галузі і штучно занижувався тариф. Зараз просто не буду витрачати час.

Наприклад, у тарифі не виділяються взагалі (або ж виділяються недостатньо) кошти на експлуатаційні витрати, без яких енергоблоки просто не можуть працювати. В такій ситуації Енергоатом, звичайно ж, змушений перерозподіляти кошти з інших – профінансованих в тій чи іншій мірі статей тарифу. В результаті, НКРЕКП вважає це нецільовим фінансування, на ці суми накладає штраф і в подальшому знімає з тарифу. Мабуть чиновники Комісії краще знають, що необхідно для експлуатації, а що є «нецільовим». Те ж саме стосується фінансування статей, кошти на які недоотримані із-за неплатежів Енергоринку. За таких умов «нецільове» використання коштів у розумінні НКРЕКП виникатиме завжди із-за об’єктивної необхідності компенсувати одні статті затрат за рахунок інших. В такий спосіб запускається жахливий мультиплікатор, який лавиною наростає від однієї перевірки до іншої.

Самим показовим у цьому сенсі є, мабуть, податки. В тарифі, наприклад, передбачено 100 млн. А по факту – за реальними даними бухгалтерського обліку – сплачено 1 млрд. Все – встановлено 900 млн. «нецільового використання». З відповідними штрафами і вилученнями.

Дійшло навіть до того, що мабуть вперше за майже 30 років функціонування ВАО АЕС (не думаю, що є потреба тут розповідати про її визначальну роль в підвищенні рівня ядерної безпеки в усьому світі і тим паче України) наш Регулятор поставив під сумнів обґрунтованість затрат всесвітньої Асоціації і, само собою зрозуміло, не включив сплату внесків до тарифу. Те ж саме стосується і інших міжнародних організацій, до яких входить Енергоатом.

Самі кричущі приклади:

Умисна підміна понять «фінансування» і «освоєння» капітальних вкладень при перевірці цільового використання коштів)

Включення до тарифу амортизаційних нарахувань за податковим обліком, що менше на 6,2 млрд. грн, ніж за даними бухгалтерського обліку, що не дозволяє Компанії виконати Інвестиційну програму за рахунок власних коштів. Так, у затвердженій НКРЕКП Інвестиційній програмі на 2018 рік на суму 10,3 млрд. грн кредитні кошти складають 5,2 млрд. грн.

30% ТЕР + 100% ПКД (за методикою НКРЕКП). Фактично – все помножено на 30%

Зазначу лише, що в таких умовах, щоб взагалі не зупинити функціонування галузі, Енергоатом змушений нарощувати кредитний портфель і нести додаткові затрати у вигляді банківських відсотків. А у теплової генерації, відповідно, пухнуть депозити і з’являються додаткові доходи, знову ж таки – у вигляді банківських відсотків. В результаті теплова генерація і банківський сектор, що її обслуговує, у виграші. За рахунок Енергоатому. Ну просто супер приватний бізнес на державних активах!

Хронічно недофінансовуються статті модернізації і підвищення безпеки, продовження строку служби, ремонту, окремих видів ремонтних робіт та експлуатаційних затрат, фінансових витрат.

Вартість затвердженої Урядом Комплексної зведеної програми підвищення рівня безпеки енергоблоків АЕС України підлягає корегуванню у зв’язку з інфляційними процесами та девальвацією національної валюти. Відповідні зміни погоджені усіма зацікавленими органами державної влади і ядерним регулятором, але вже більше двох років (з 2016-го) блокуються НКРЕКП.

Так не може подовжуватися далі – ми втратимо не тільки свої, але й кошти і довіру з боку МФО.

Ще одна наболіла тема – це вилучення 75% чистого прибутку до Держбюджету. Ну про яку інвестиційну спроможність за таких умов може йти мова!?

У цьому сенсі необхідна не тільки недискримінаційна тарифна політика, але й врегулювання питання вилучення частини чистого прибутку державних унітарних підприємств, яким зараз є Енергоатом.

Дія постанови КМУ від 30.12.2015 року № 1156 має бути скасовано, як таку, що суперечить Конституції та законодавству України.

Необхідно також на законодавчому рівні вирішити питання заборгованості Енергоринку перед Енергоатомом за відпущену електроенергію, яка сьогодні перевищує 12 млрд. грн.

Енергоатом підготував пропозиції з цього питання, і сподіваємося, що вони будуть підтримані.

І, нарешті, завдання Стратегії, яке стосується вибору реакторних технологій для будівництва нових атомних енергоблоків на заміщення потужностей АЕС, які будуть виводитися з експлуатації після 2030 року.

Це дуже вартісне завдання – цифри наведені на слайді. Логічно постає запитання не тільки щодо технологій, але й джерел таких коштів.

Дещо відступаючи в сторону, хотів би сказати, що сьогодні серйозним стримуючим фактором є не тільки постійне руйнівне втручання в діяльність державної Компанії, але й нинішній статус Енергоатому як унітарного держаного підприємства. Сподіваюся, що процес корпоратизації Компанії, який вже розпочався, перетворить Енергоатом на один із найпривабливіших суб’єктів для міжнародних ядерних інвестицій. Це, а також – перехід на нову, по-справжньому конкурентну модель енергоринку, дозволить проявитися реальним конкурентним перевагам української атомної енергетики і забезпечить її стабільний розвиток.

При цьому, шановні колеги, нам разом треба не допустити внесення змін до базового Закону та прийняття підзаконних актів, які позбавлять Енергоатом можливості працювати на конкурентному ринку. А такі намагання сьогодні є.

Я вже згадував про банально недоотриману, хоча і законодавчо передбачену, інвестиційну складову в тарифі у розмірі 5,2 млрд. доларів США за період існування всіх редакцій так званих «Стратегій…». Це дуже серйозний ресурс, доступ до якого стане можливим (я абсолютно переконаний в цьому!) після переходу з другої половини 2019-го року на нову модель ринку електричної енергії в Україні, а також – після створення технологічних умов для експорту української атомної електроенергії до країн Європейського Союзу.

Говорячи про інвестиційну привабливість, я хотів наголосити, що мова йде не тільки про тарифне навантаження.

Енергоатом, зберігаючи найнижчий в усьому світі атомний тариф, має:

позитивний досвід емісії звичайних облігацій Компанії на добудову Х2/Р4, а також – залучення довгострокових кредитів МФО на підвищення безпеки Х2/Р4 після пуску і співфінансування КзПБ усіх енергоблоків під надання державних гарантій.

Сьогодні відпрацьовано механізм, про який я вже говорив, залучення коштів американського фондового ринку для фінансування спорудження в Україні ЦСВЯП, що передбачає надання урядових гарантій. Такий механізм може стати своєрідним прообразом фінансування нових ядерних об’єктів.

Ведуться переговори щодо умов отримання кредиту банку Барклайз на фінансування добудови Х3/Х4 без надання суверенних гарантій, а лише під заставу довгострокового контракту на експорт електроенергії до країн ЄС.

До Енергоатому надходять серйозні пропозиції щодо фінансування спорудження нових ядерних енергоблоків. Наприклад, на початку цього року делегація китайської держаної корпорації CNNC International спільно з Індустріальним комерційним банком Китаю ICBC (Industrial and Commercial Bank of China) запропонувала Енергоатому свою участь в пілотному проекті «Енергетичний міст» і в добудові Х3/Х4 за формулою «1+1», яка передбачає застосування як технологій ВВЕР-1000, так і інших еволюційних реакторів нового покоління HPR-1000 (Hualong-1) з високою ступеню української локалізації (до 80%) і фінансуванням 85% контракту під державні гарантії України.

До речі, про 85%. Не треба забувати, що 15% повинен забезпечити власними коштами Замовник (Енергоатом) – пояснити в контексті тарифу і можливості в недискримінаційних умовах заробляти на енергоринку.

Нам також необхідно спільно з іншими провідними ядерними компаніями на міжнародному рівні працювати над тим, щоб визнання атомної енергії безкарбоновою технологією відкрило для неї шлях отримання коштів на розвиток за механізмами Паризької угоди з клімату.

Таким чином, підсумовуючи, не зважаючи на всі складнощі і перешкоди, я бачу перспективи.

Шановні колеги!

Що робити в найближчій перспективі, ми добре знаємо. Це – вже згадувана добудова енергоблоків високої ступені готовності № 3 і № 4 на Хмельницькій АЕС з реакторами ВВЕР-1000. Картинка на слайді дає наочне уявлення про їхній поточний стан.

Техніко-економічне обгрунтування їх добудови отримало позитивні висновки державної інвестиційної експертизи, схвалено на Урядовому комітеті. Наразі ведуться трансграничні консультації з сусідніми державами у відповідності до Конвенції Еспо.

Фінансове забезпечення добудови передбачається за рахунок експорту електричної енергії з енергоблоку № 2 цієї ж Хмельницької АЕС до країн Європейського Союзу в рамках так званого проекту «Енергетичний міст «Україна – ЄС». На слайді показано червоним дві лінії електропередач класом напруги 750 кВ, по яким буде експортуватися електроенергія до Польщі та Угорщини.

Введення в експлуатацію двох нових енергоблоків заплановано на 2025-2026 роки відповідно.

Я впевнений, що спільними зусиллями ми приймемо всі необхідні державницькі рішення і успішно добудуємо Х3/Х4 (слайди з 29-го по 49-й). Дешево і в строк! З максимальною локалізацією. З потужним інноваційним поштовхом і репутаційними надбаннями для України! І це буде показовим для усього світу ядерним будівництвом, враховуючи ті складнощі, в яких воно сьогодні перебуває в цивілізованих країнах.

Але, колеги, на цьому мій інвестиційний оптимізм щодо реакторів великої потужності для України поки що вичерпується. Я вимушений у цьому відверто признатися. Сьогодні їх будують тільки країни з авторитарним режимом – Росія, Китай, Індія тощо. США і Європа зіштовхнулися із серйозними складнощами. Боюсь, і ми не станемо приємним виключенням.

Наші сьогоднішні опоненти роблять дуже багато закидів в інформаційному просторі про ніби-то ігнорування з нашого боку такої, ну ніби-то просто чудової з усіх сторін технології CANDU. Забуваючи, що саме Енергоатом був ініціатором її все стороннього дослідження і застосування в Україні. У співвідношенні: один ЕС-6 на чотири ВВЕР-1000. І обґрунтував її включення в якості застосовуємих технологій до Енергетичної стратегії. Але сьогодні, на жаль, на відміну від попередніх часів, ніхто не супроводжує цю технологію фінансовим пакетом. Строки будівництва, його вартість, ціна майбутньої кіловат-години і багато інших чинників ставлять під відвертий сумнів доцільність в сьогоднішніх умовах такого роду проектів. І не тільки їх.

Можливо, наше майбутнє буде за так званими малими модульними технологіями. Вони започатковувалася на хвилі ядерного ренесансу 2003-2005-го років. Як певний компроміс між вимогами ядерного нерозповсюдження і зростаючими запитами на ядерну енергію в країнах третього світу. Тут стався неочікуваний парадокс – за цей час технології малих модульних реакторів змогли перевтілитися із дуже вартісних і технологічно досить незграбних «nonproliferation» монстрів в надзвичайно інвестиційно привабливі проекти. Які відповідатимуть найсучаснішім вимогам з безпеки. Обіцяють бути дешевшими за капіталовкладеннями. І споруджуватися за два-три роки з моменту заливання першого кубометру бетону.

Фантастика?

Можливо.

Але для України – це, в свою чергу, фантастичне вікно можливостей не тільки зберегти свій ядерноенергетичний потенціал, але й реально стати реакторобудівельною країною.

Енергоатом приєднався до світового клубу малих модульних реакторів, підписавши відповідні документи. Сьогодні у нас відбувається перше засідання координаційного комітету по впровадженню ММР в Україні, яке наразі триває.

Шановні народні депутати!

Шановні учасники комітетських слухань!

Користуючись нагодою, я хотів би запевнити Вас, що всі світові тенденції і найновітніші напрацювання в галузі атомної енергетики нами будуть враховані в своїх стратегічних планах. Ми, з Вашою допомогою, оберемо і запропонуємо найкращі варіанти для України. Ми не просимо жодних преференцій чи пільг. Окрім однієї – поставити Енергоатом в рівні умови роботи з іншими учасниками енергетичного ринку! Зокрема – забезпечити нарешті виконання «ДИРЕКТИВИ 2014/25/EU ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 26 лютого 2014 року щодо здійснення закупівель організаціями, що працюють у водогосподарському, енергетичному, транспортному секторах та секторі поштових послуг, яка скасовує Директиву 2004/17/EC», за якою закупівлі всіх суб’єктів енергетики, не залежно від форми власності повинні здійснюватися за єдиними для всіх законодавчо встановленими процедурами. Україна взяла зобов’язання щодо її імплементації, але потужні приватні інтереси стоять на заваді цьому.

І, звичайно ж, надати іншу необхідну для розвитку атомної енергетики законодавчу підтримку.

Українська енергетика отримає свій шанс для розвитку тільки після того, як буде зруйновано механізм надання неправомірних державних пільг на зразок тих, які сьогодні надаються ДТЕК‘у.

Ми підготували свої пропозиції до сьогоднішніх комітетських слухань. І сподіваємося на Вашу підтримку.